Автор Ольга Шепель

Друга стаття із запланованого циклу «Нас заплутують чи ми заплутуємося?»

☑️«Ця людина хороша, тому що поруч з нею я добре себе почуваю».
☑️«Вона погана, тому що в її присутності я почуваю себе погано».
☑️«Проект поганий, тому що я не відчуваю задоволення, коли ним займаюся».
☑️«Керівник поганий, тому що мені неприємно, коли він хвалить при всіх мого колегу»
☑️«Цей клієнт хороший, тому що мені добре, коли я з ним працюю. А цей — поганий. Він завжди псує мені настрій».
☑️«Програма мандрівки була поганою. Мене зовсім нічого не тішило».

Багато хто живе у такій логіці. Періодично ми всі в неї «звалюємся», але у деяких вона організовує майже все їхнє життя і взаємодію з людьми, які її оточують. При цьому, як у першому випадку, так і в другому, люди не помічають помилку в причинно-наслідкових зв'язках.
Іноді хтось говорить саме такими словами, а інші висловлюються інакше, але при цьому їхня психіка точно так і функціонує, у дуже обмеженому діапазоні, тільки в поняттях «ДОБРЕ» або «ПОГАНО».

Тут НЕ йдеться про адекватну оцінку події.
Людина НЕ має СУДЖЕННЯ, сформованого як продукт мислення (про який ми говорили в минулій статті), коли висновки робляться на підставі накопичення, аналізу, порівняння та узагальнення безлічі даних (фактів) про ситуацію.
У цьому випадку розрізнення в УЯВЛЕННЯХ про ситуації і людей будується тільки на двох полярних сприйняттях, отримую я задоволення від взаємодії з об'єктом в зовнішньому світі, чи ні. І якщо не отримую, це тому що ВІН - поганий: інша людина погана, подія погана, місце погане, предмет поганий.

☑️«Мені незатишно у вашому офісі, він поганий»,
☑️«Ваші ідеї мене турбують, викликають незадоволення, тому ваша стаття нікуди не годиться»...

Справа в тому, що коли ми тільки починаємо наше життя, в певний момент часу наша психіка існує у простій двійковій системі сприйняття дійсності.
Ця система (дивіться попередню статтю) керується принципом задоволення-невдоволення.
Про це писали багато дослідників. Зокрема швейцарський психолог і філософ Жан Піаже, описував ознаки аутистичного мислення немовляти, як вроджений тип мислення, замкнутий на собі, зовсім не соціалізований і підпорядкований принципу задоволення («Я роблю те, що хочу»). Подальша особиста еволюція людини повинна привести до розвитку у неї егоцентричного типу мислення. А пізніше - до трансформації в соціалізовану.

Однак, як часто ви чуєте зараз від дорослих людей або бачите у їх поведінці прояви подібних переконань: «Я нікому нічого не винен. Я буду жити так, як мені по кайфу!», «Ти повинен мені те і те, а я буду робити все, що я захочу!»?

Те, що нормально для немовляти, дуже сумно у мисленні та поведінці дорослої людини, яка продовжує у цій системі існувати. Тому кожен раз, коли ми це чуємо, або коли подібне твердження народжується всередині нас, треба перевірити ще раз:

1. з якої системи воно прийшло, і
2. скільки зараз психологічних років його власнику.

Зафіксуємо цю думку і продовжимо рухатись далі.
У примітивній двійковій системі відсутність хорошого сприймається людиною як присутність поганого. І це знову помилка мислення.

☑️Якщо через карантин людина не може поїхати у заплановану відпустку, вона переживає цю подію всередині як ворожу атаку КОГОСЬ поганого, який зловмисно відбирає у неї бажане, що викликає лють.

☑️Якщо дитина миттєво не відповідає на дзвінок мами, остання може злитися, оскільки сприймає це як знущання над собою, або її мучить тривога, тому що уява вже малює найстрашніші картини.

☑️Якщо дружина у відповідь на рішення чоловіка про велику покупку запропонувала своє бачення питання, його охоплює гнів, оскільки її точка зору сприймається ним як суперництво і боротьба за владу.

☑️Якщо чоловік не хотів у ці вихідні піти з дружиною у кіно, вона ображається, бо це сприймається нею як відторгнення і зневага.

☑️Відсутність підвищення заробітної плати на роботі може викликати у людини апатію, оскільки сприймається нею як недобросовісне використання її праці.

☑️Професійна нейтральність медіатора в процесі може сприйматися сторонами як байдужість і викликати роздратування.

☑️Якщо хтось зараз без пари, то тимчасова самотність може сприйматись як присутність всередині ЧОГОСЬ, що тривожить і мучить.

Ще раз зафіксуємо цю думку - у цій ранній примітивній логіці, ВІДСУТНІСТЬ БАЖАНОГО ДОБРОГО СПРИЙМАЄТЬСЯ ЛЮДИНОЮ ЯК ПРИСУТНІСТЬ ПОГАНОГО. З усіма наслідками, що випливають - тривогами, стражданнями і спектром неконтрольованих емоцій від безсилля до люті.

Як виправити цю заплутану історію, будемо розглядати в наступній статті. Закінчення зі світлом в кінці тунелю, далі буде... ?

А я поки запрошую вас на програму "Емоційна компетентність: складові продуктивної взаємодії"