Міжнародне законодавство:
Директива 2008/52/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах"

Детальніше...

Автор: Ольга Шепель

- Він порушив усі наші домовленості! Він зрадив мене! Звичайно, я розлючений... – його погляд був спрямований у порожнечу, а руки знесилено висіли вздовж тіла.
«Розгублений і засмучений в безсиллі щось змінити ...» - подумала я. А вголос сказала:
- Розкажіть детальніше.
- П’ять років тому ми з моїм партнером створили компанію, домовившись про її стратегічні напрями. А сьогодні він все робить по-своєму! Компанія йде лише тим напрямком, який цікавий йому. Він ігнорує моє бачення та порушує наші домовленості.
– Як ви вже намагалися вирішити питання?
- Коли я заводжу про це розмову, він жартує, а потім діє по-своєму.
- Ви виглядаєте засмученим…
– Чесно кажучи, я втратив спокій. Вже близько двох місяців я майже не сплю і все думаю про цю проблему. Я в повній безвиході, не знаю, що робити…
– Чому? Адже за вашими словами, ви з компаньйоном рівні партнери.
- Наша рівність лише на словах. Він володіє нерухомістю, де знаходиться наш бізнес, у нього більше впливу і міцніше фінансове становище. Я дуже поважав його раніше, хотів бути схожим на нього. Я ціную нашу дружбу та боюся зіпсувати стосунки. Одночасно, я не можу терпіти його неповагу до мене. Такою поведінкою він мене прилюдно принижує. У нас є співробітники, є спільні друзі.

У цій історії є внутрішньоособистісний конфлікт героя. «Я хочу іншого, хочу відстоювати своє бачення, але не смію цього робити, бо відчуваю залежність від партнера». Так-так, у бізнес-відносинах працюють ті ж самі схеми, що й уособистих стосунках.
Але мій досвід, інтуїція та щось ще в його оповіданні змусили мене звернутися до початку історії їхнього бізнес-партнерства.

Детальніше...

— Олено, бачити Вас на програмі було трохи несподівано. Викладач в бізнес-інституті, один з керівників Асоціації бізнес-консультантів, лідер думок для багатьох людей. І, раптом, Ви прийшли навчатися ? 
Вдячні, що Ви погодилися відповісти на декілька запитань про ваше життя після програми «Бізнес-медіатор Академії Мюнхенської ТПП» щоб інші зрозуміли, чи це життя пов’язано з медіацією і яким чином.

Детальніше...

Автор: Ольга Шепель

Коли до вас почнуть дзвонити клієнти на сімейну медіацію, будьте готові до можливих варіантів:

?Це будуть пари, у яких обидва партнери прийняли остаточне рішення розійтися. Вони знають, що не хочуть вирішувати питання, пов’язані з розлученням у суді, та шукають альтернативний спосіб домовитися.
Це найлегший випадок. Але не найчастіший.

Детальніше...

Автор: Ольга Шепель

Дослідження фахівців-конфліктологів показують, що 90% людей, що опинилися в конфлікті, сваритися не планували... Дивно, правда? Тоді що з нами відбувається в процесі спілкування з собі подібними?

Справа в тому, що будь-яка взаємодія з іншими пробуджує в нас потреби, що народжуються саме у процесі і від контакту з іншою людиною. І ми розраховуємо, сподіваємося і очікуємо їх задоволення, навіть якщо самі про це не здогадуємося.

Наприклад,

• ми хочемо від іншого ВИЗНАННЯ, щоб мати натхнення продовжувати далі розпочату справу;
• або ми хочемо в контакті з іншим БЕЗПЕКИ, щоб відчувати себе невимушено і не боятися вільно себе проявляти;
• або ми хочемо, спілкуючись з іншими, відчувати себе КОМПЕТЕНТНИМИ, щоб розуміти, що те, що ми робимо, має цінність для інших;
• або ми хочемо від іншого поваги нашої АВТОНОМНОСТІ, щоб пишатися своїми успіхами, досягнутими самостійно.

На цьому етапі поки не видно приводів для сварки.
Начебто нормальні людські цілком обґрунтовані потреби... І ось, як не дивно, саме ті ж потреби змушують людину активно конфліктувати.

ht

Як ви, напевно, вже здогадуєтеся, людина починає втрачати самовладання, а її тип поведінки починає відрізнятися від співпраці, коли її потреби у взаємодії з іншою людиною порушуються або опиняються під загрозою порушення.

І навіть тепер все ще не зрозуміло, чому дорослі люди не можуть з цим впоратися, домовитися між собою? Чому доходять до тієї стадії, коли розриваються відносини, або вони змушені вирішувати свої протиріччя в кращому випадку в медіації, а в гіршому - в суді?

Справа в тому, що в будь-якому міжособистісному конфлікті непомітно для кожної людини оживає його інфантильна частина особистості. А що значить інфантильна?

Це та дитяча частина, у «спогадах» якої назавжди записаний досвід, коли дитина була цілком залежна від дорослого. У той час вона багато чого НЕ МОГЛА сама:

• розпізнати свої відчуття, що виражаються у зростаючій всередині напрузі.
  У майбутньому, коли вона виросте, це буде про її розуміння себе;
• впоратися, опанувати і трансформувати ці відчуття.
  А це в майбутньому дорослої людини буде про вміння управляти своїми емоціями і про здатність бути емоційно гнучкою;
• обходитися без допомоги дорослого фізично.
  У дорослому віці це має перетворитися у стан здатності піклуватися про себе (в тому числі, забезпечувати себе) самостійно;
• опановувати нові навички - практичні (зокрема, в обслуговуванні самої себе) і інтелектуальні...
  А це в майбутньому про реалізацію закладеного в кожній людині потенціалу, про здатність отримувати задоволення від своєї діяльності.

Як ми бачимо, будь-яка людина, ми всі, колись потребували іншої людини для задоволення наших потреб у виживанні, розвитку і можливості проявити свою активність.

Таким чином, потреби – це нужда людини в об’єктах, необхідних для її існування і розвитку; вони (потреби) виступають джерелом її активності.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/td7/1.5/16/2757.png");">❗️Наша дитяча залежність від інших в ті ранні роки, коли на кону стояло наше виживання, виявляється настільки потужним досвідом, що він переходить з нами і в наше доросле життя.

У зрілому віці, з якоюсь частиною свого життя ми справляємося цілком самостійно, як ті дорослі люди, які можуть опиратися на самих себе і в матеріальному плані, і психологічно. Однак якась частина нас пам'ятає той найважливіший відрізок нашого життя з його потребами і ДОСВІДОМ ЇХ ЗАДОВОЛЕННЯ ТА НЕЗАДОВОЛЕННЯ.

Якщо потреби дитини регулярно залишалися без відповіді (так само як і тоді, коли їх задовольняли надмірно), то це залишає глибокий травматичний слід в нашій психіці. Саме тому в будь-який контакт з іншими людьми ми вступаємо свідомо чи несвідомо з певними очікуваннями і уявленнями, сформованими раннім досвідом відносин зі значущими для нас дорослими. І якщо щось йде не так, незадоволеність, що виникає і зростає, оживляє інфантильні частини нас.

САМЕ ТОМУ В КОНФЛІКТІ ТАК ВАЖКО:

• ТРИМАТИ ФОКУС УВАГИ НА ПРЕДМЕТІ РОЗБІЖНОСТЕЙ. Ескалація конфлікту розвивається стрімко, і люди переходять на особистості, відчуваючи біль від реактивованих конфліктом «старих ран»;
• З'ЯСУВАТИ СПРАВЖНІ МОТИВИ ОПОНЕНТІВ, оскільки часто вони приховують їх не тільки один від одного, але й самі їх не усвідомлюють. Замість цього сторони пред'являють один одному свої позиції і декларують цілі як свої мотиви. При тому, що ці цілі сильно відрізняються від первинних мотивів або зовсім не мають з ними нічого спільного.
• ЗРОЗУМІТИ ШЛЯХИ ВИХОДУ З КОНФЛІКТУ І ЗНАЙТИ РІШЕННЯ, ЩО ЗАДОВОЛЬНЯЮТЬ КОЖНОГО. Коли змішуються взаємні претензії, в яких лише частина адресована реальній людини навпроти, тоді як інша частина несвідомо призначена фігурам з минулого.

Якби ми з колегами не знали глибинних причин конфлікту і якби не вміли розпізнавати за зовнішньою байдужістю або агресією сторін медіації їх відчай і відчуття безнадійності, ми б могли подумати, що сторони в конфлікті навмисне заплутують і себе самих і своїх опонентів ... Особливо, коли те, що відбувається між ними, посилюється прямо протилежними цілями учасників конфлікту.

Мета людини в конфлікті - це її уявлення про кінцевий (корисний) для неї результат, нерідко це оволодіння об'єктом конфлікту ( «щось забрати для себе»). Це може бути як ресурсний (матеріальний) інтерес, так і психологічний - «бути правим». На досягнення цієї мети спрямовані дії суб'єкта в конфлікті. І це вже може викликати проблему, особливо, коли другий націлений також («не віддати / відібрати собі / звинуватити іншого і бути самому правим»).

Чи може щось бути ще гірше?
Може. Залежно від ступеня ескалації конфлікту, на певних його щаблях, ця мета може бути замінена на іншу, а саме нанесення максимального збитку опоненту - матеріального, психологічного, морального. Хоча, можливо, на початку конфлікту ця мета виступала тільки як засіб.

Нам не подобається дивитися, як люди сваряться. Тому, крім проведення медіацій, ми з колегами в «Українському Центрі медіації» займаємося навчанням, ставлячи своєю місією формування культури взаємодії в нашій країні. Ми - за мир! :)

Не допускаймо подібної ескалації. Розплутуймося самі, розплутуймо наші взаємини і допомагаймо іншим знаходити мирні способи домовлятися і вирішувати свої протиріччя!

Вчитися будемо на практикумі Розвиток емоційної компетентність: з чого почати? з Ольга Шепель.

Початок вже 10 червня, приєднуйтесь!
https://ukrmediation.com.ua/…/169-rozvytok-emotsiinoi-kompe…

1. Онлайн-медіація: розвиток технологій мав значний вплив на сферу медіації, і онлайн-медіація стала помітною тенденцією. Зі збільшенням доступності платформ для відеоконференцій та інших інструментів онлайн-комунікації медіатори отримали можливість проводити сеанси медіації віддалено, що забезпечує більшу доступність і гнучкість. Онлайн медіація виявилася особливо корисною в транскордонних спорах, де сторони можуть бути географічно віддаленими.

2. Медіація у складних суперечках: медіація все частіше визнається цінним процесом вирішення складних суперечок. Традиційно медіація асоціювалася в першу чергу з міжособистісними конфліктами або суперечками меншого масштабу. Однак медіація все частіше сприймається та використовується у більших і складніших суперечках, таких як комерційні суперечки, трудові суперечки та навіть суперечки щодо публічної політики. Медіація пропонує спільний та заснований на інтересах підхід до вирішення проблем, що робить його привабливим варіантом для сторін, залучених у складні спори.

3. Медіація в спеціалізованих сферах: медіація активно застосовується в спеціалізованих сферах або секторах, вирішуючи конкретні типи конфліктів або галузей. Наприклад, зросла кількість програм медіації в таких сферах, як сімейне право, будівництво, охорона здоров’я та екологічні спори. Ці спеціалізовані програми медіації часто залучають медіаторів, які володіють досвідом і знаннями в конкретному предметі, забезпечуючи детальніший і ефективніший процес вирішення спору.

Автор Ольга Шепель

Друга стаття із запланованого циклу «Нас заплутують чи ми заплутуємося?»

☑️«Ця людина хороша, тому що поруч з нею я добре себе почуваю».
☑️«Вона погана, тому що в її присутності я почуваю себе погано».
☑️«Проект поганий, тому що я не відчуваю задоволення, коли ним займаюся».
☑️«Керівник поганий, тому що мені неприємно, коли він хвалить при всіх мого колегу»
☑️«Цей клієнт хороший, тому що мені добре, коли я з ним працюю. А цей — поганий. Він завжди псує мені настрій».
☑️«Програма мандрівки була поганою. Мене зовсім нічого не тішило».

Багато хто живе у такій логіці. Періодично ми всі в неї «звалюємся», але у деяких вона організовує майже все їхнє життя і взаємодію з людьми, які її оточують. При цьому, як у першому випадку, так і в другому, люди не помічають помилку в причинно-наслідкових зв'язках.
Іноді хтось говорить саме такими словами, а інші висловлюються інакше, але при цьому їхня психіка точно так і функціонує, у дуже обмеженому діапазоні, тільки в поняттях «ДОБРЕ» або «ПОГАНО».

Тут НЕ йдеться про адекватну оцінку події.
Людина НЕ має СУДЖЕННЯ, сформованого як продукт мислення (про який ми говорили в минулій статті), коли висновки робляться на підставі накопичення, аналізу, порівняння та узагальнення безлічі даних (фактів) про ситуацію.
У цьому випадку розрізнення в УЯВЛЕННЯХ про ситуації і людей будується тільки на двох полярних сприйняттях, отримую я задоволення від взаємодії з об'єктом в зовнішньому світі, чи ні. І якщо не отримую, це тому що ВІН - поганий: інша людина погана, подія погана, місце погане, предмет поганий.

☑️«Мені незатишно у вашому офісі, він поганий»,
☑️«Ваші ідеї мене турбують, викликають незадоволення, тому ваша стаття нікуди не годиться»...

Справа в тому, що коли ми тільки починаємо наше життя, в певний момент часу наша психіка існує у простій двійковій системі сприйняття дійсності.
Ця система (дивіться попередню статтю) керується принципом задоволення-невдоволення.
Про це писали багато дослідників. Зокрема швейцарський психолог і філософ Жан Піаже, описував ознаки аутистичного мислення немовляти, як вроджений тип мислення, замкнутий на собі, зовсім не соціалізований і підпорядкований принципу задоволення («Я роблю те, що хочу»). Подальша особиста еволюція людини повинна привести до розвитку у неї егоцентричного типу мислення. А пізніше - до трансформації в соціалізовану.

Однак, як часто ви чуєте зараз від дорослих людей або бачите у їх поведінці прояви подібних переконань: «Я нікому нічого не винен. Я буду жити так, як мені по кайфу!», «Ти повинен мені те і те, а я буду робити все, що я захочу!»?

Те, що нормально для немовляти, дуже сумно у мисленні та поведінці дорослої людини, яка продовжує у цій системі існувати. Тому кожен раз, коли ми це чуємо, або коли подібне твердження народжується всередині нас, треба перевірити ще раз:

1. з якої системи воно прийшло, і
2. скільки зараз психологічних років його власнику.

Зафіксуємо цю думку і продовжимо рухатись далі.
У примітивній двійковій системі відсутність хорошого сприймається людиною як присутність поганого. І це знову помилка мислення.

☑️Якщо через карантин людина не може поїхати у заплановану відпустку, вона переживає цю подію всередині як ворожу атаку КОГОСЬ поганого, який зловмисно відбирає у неї бажане, що викликає лють.

☑️Якщо дитина миттєво не відповідає на дзвінок мами, остання може злитися, оскільки сприймає це як знущання над собою, або її мучить тривога, тому що уява вже малює найстрашніші картини.

☑️Якщо дружина у відповідь на рішення чоловіка про велику покупку запропонувала своє бачення питання, його охоплює гнів, оскільки її точка зору сприймається ним як суперництво і боротьба за владу.

☑️Якщо чоловік не хотів у ці вихідні піти з дружиною у кіно, вона ображається, бо це сприймається нею як відторгнення і зневага.

☑️Відсутність підвищення заробітної плати на роботі може викликати у людини апатію, оскільки сприймається нею як недобросовісне використання її праці.

☑️Професійна нейтральність медіатора в процесі може сприйматися сторонами як байдужість і викликати роздратування.

☑️Якщо хтось зараз без пари, то тимчасова самотність може сприйматись як присутність всередині ЧОГОСЬ, що тривожить і мучить.

Ще раз зафіксуємо цю думку - у цій ранній примітивній логіці, ВІДСУТНІСТЬ БАЖАНОГО ДОБРОГО СПРИЙМАЄТЬСЯ ЛЮДИНОЮ ЯК ПРИСУТНІСТЬ ПОГАНОГО. З усіма наслідками, що випливають - тривогами, стражданнями і спектром неконтрольованих емоцій від безсилля до люті.

Як виправити цю заплутану історію, будемо розглядати в наступній статті. Закінчення зі світлом в кінці тунелю, далі буде... ?

А я поки запрошую вас на програму "Емоційна компетентність: складові продуктивної взаємодії"