Edwards Mediation Academy організувала унікальну зустріч між двома визнаними експертами у сфері комерційної медіації: Брюсом Едвардсом (40 років досвіду) та Ребеккою Вестерфілд (однією з найавторитетніших лідерів думок у професії). Обидва медіатори працюють переважно у сфері комерційних спорів, хоча їхній досвід охоплює й інші напрямки.

Тема дискусії — одна з найбільш "культових" у медіаційній професії: як балансувати між фасилітативним підходом, де медіатор допомагає сторонам самим знайти рішення, та евалюативним, де медіатор надає оцінку ситуації на основі свого експертного досвіду.

Коротко, про що говорили майстри:

• Фасилітативне vs евалюативне — це не вибір, а континуум, по якому медіатор рухається протягом дня залежно від потреб сторін;
• Евалюативний момент — це витрачання валюти, яку потрібно спочатку заробити через фасилітативну роботу, слухання і встановлення зв'язку;
• Таймінг критичний: передчасна оцінка може зашкодити, як і занадто пізня. Потрібно відчувати готовність не тільки сторін, а й процесу;
• Автентичність і прозорість захищають самовизначення сторін навіть у евалюативні моменти;
• Професіоналізм — у нюансах: як ви формулюєте, як переходите між позиціями, як працюєте з адвокатами, як зберігаєте однаковість зворотного зв'язку;
• У центрі завжди люди та їхні історії — навіть у найбільш комерційних, "холодних" справах.

Ключова теза: це не протистояння, а континуум

Ребекка одразу розвінчує міф про "війну таборів":

"Фасилітацію й оцінювання насправді не варто розглядати як іменники, а як дієслово — як процес. Ми рухаємося континуумом. Я рухаюся від фасилітації до оцінювання залежно від того, чого потребують клієнти."

Брюс ілюструє цю думку яскравою історією зі свого досвіду викладання в Pepperdine. Він попросив студентів позначити на дошці, де вони бачать себе на континуумі між фасилітативним і евалюативним підходами. Один студент довго не міг визначитися, а потім поставив дві крапки: одну біля фасилітативного кінця з позначкою "AM" (до обіду), іншу біля евалюативного з позначкою "PM" (після обіду).

Ця історія стала метафорою всієї розмови: медіатор рухається протягом дня, адаптуючись до потреб конкретної ситуації.

Як майстри готуються до медіації

Ребекка: "Чого я не знаю?"

Перед входом у кімнату Ребекка завжди ставить собі одне критичне запитання: "Чого я не знаю?" Попри те, що вона отримує багато матеріалів перед медіацією (особливо в комерційних справах), вона свідомо не дозволяє своїм припущенням заважати відкритості процесу. Її підхід — залишатися максимально цікавою і присутньою.

У кімнаті вона ніколи не каже сторонам: "Я використаю фасилітативний або евалюативний підхід", тому що не знає заздалегідь, де на континуумі опиниться. Натомість вона запитує клієнтів: "Розкажіть мені більше про себе. Розкажіть, чого немає в брифах. Що ви хотіли б, щоб я знала?"

Вона описує це як соціальну розмову — ненав'язливу, але глибоку. Іноді вони відразу знаходять зв'язок (виявляється, обоє були в тих самих місцях або обоє батьки). Це створює валюту довіри, яку, можливо, доведеться "витратити" пізніше, коли настане момент для складних евалюативних розмов.

Брюс: постійна звірка

Брюс підкреслює, що розмова про очікування — це не одноразова подія на початку. Він постійно перевіряє: "Як я можу допомогти вам? Що ви від мене очікуєте?"

І найважливіше — він повертається до цього питання через кілька годин медіації, коли динаміка змінюється. Те, що сторони хотіли вранці, може радикально відрізнятися від того, що їм потрібно після обіду. Брюс називає це постійним процесом звірки — і це ключ до майстерності.

Метафора валюти: як заробити право на оцінку

Брюс запропонував блискучу метафору, яка пронизує всю розмову:

"Евалюативний момент у медіації — це про витрачання валюти, але ви не можете витратити те, чого ще не заробили."

Фасилітативна робота на початку — слухання з цікавістю, встановлення зв'язку, глибоке розуміння інтересів сторін — це накопичення валюти довіри. Лише коли ви заробили цю довіру, ви можете дозволити собі евалюативний коментар, який потенційно може бути неприємним для однієї зі сторін.

Ребекка розвиває цю думку:

"Це дає вам орієнтир. Ви можете повернутися до того зв'язку в темні моменти медіації, коли здається, що це ніколи не врегулюється. Ви можете порушити те, що не працює, тим, що працює — контактом."

Як не підірвати самовизначення сторін

Одне з найскладніших питань: як давати евалюативний зворотний зв'язок, не нав'язуючи своєї думки і не підриваючи право сторін на самовизначення?

Техніка Ребекки: рамкування через іншу сторону

Ребекка майстерно використовує техніку "віддзеркалення позиції іншої сторони": "Інша сторона дуже тисне на пункт Х. Деяким людям це може здатися розумним аргументом. Що думаєте?". Це фасилітативно-евалюативне запитання: воно не нав'язує думку медіатора, але примушує клієнта відійти назад і почати оцінювати свою позицію.

Вона також завжди нагадує: "У вас завжди є опція судового розгляду. Завжди. І ми поговоримо про те, як це може виглядати, бо я вважаю, що вам потрібно це знати. Але я завжди підтверджую: у вас є право на це."

Це створює рамку для складної розмови, не підриваючи добровільності процесу.

Техніка Брюса: кругова діаграма

Коли Брюса просять дати оцінку юридичної позиції, він малює кругову діаграму всіх змінних, які входять у процес прийняття рішення. Так, він відповідає на юридичне питання, але показує, що це лише одна маленька частина того, що сторонам треба врахувати. Інші фактори: сімейні стосунки, гроші, час у житті, принципи, емоційне здоров'я.

Робота з адвокатами: нюанси довіри

Ребекка ділиться цікавою динамікою:

"Іноді адвокати надзвичайно захисні щодо своїх клієнтів — не хочуть, щоб вони говорили, не хочуть їхньої участі. Тоді вам доводиться з цим працювати."

Але в інших ситуаціях, коли медіатор і адвокат довго працюють разом і є довіра:

"Я буквально бачу, як адвокат відсуває свій стілець від столу, ніби подаючи мені сигнал: "Давай. Я намагаюся сказати їм це вже дуже давно, тож, будь ласка, допоможи мені допомогти їм зрозуміти деякі питання.""

Брюс додає практичну пораду: іноді він бере адвоката вбік і попередньо узгоджує, що збирається сказати клієнту, запитуючи: "Як ви думаєте, як це сприйметься? Що я можу зробити, щоб повідомлення було ефективнішим?"

Критичне правило: однаковість зворотного зв'язку

Брюс наголошує на абсолютно критичному моменті:

"Будь ласка, будь ласка, будь ласка — якщо ви даєте евалюативний зворотний зв'язок у приватних кокусах, переконайтеся, що змістовний зворотний зв'язок є однаковим в обох кімнатах. Можливо, злегка інакше сформульованим, але по суті однаковим."

Чому? Тому що адвокати завжди будуть говорити між собою — якщо не одразу, то при виході з будівлі. І якщо хтось почує, що медіатор більше погоджувався з позицією іншої сторони, довіра буде підірвана.

Ребекка підтверджує:

"Юридичні спільноти — і не має значення, Нью-Йорк це чи Лос-Анджелес — вони дуже маленькі. Вони обмінюються інформацією про медіаторів. І особливо в спеціалізованих сферах."

Таймінг: мистецтво відчувати момент

Коли сторона просить оцінку занадто рано

Ребекка описує ситуацію: сорок п'ять хвилин у медіації, і сторони вже хочуть почути думку медіатора: "Я маю сказати їм: я не знаю. Бо пам'ятаєте, питання, яке я ставлю собі: "Чого я не знаю?" Тож було б абсолютно передчасно."

Але вона йде далі — іноді навіть коли вона вже знає відповідь, вона може сказати клієнту: "Можливо, вам не сподобається моя оцінка. Ви можете бути не готові її почути, навіть якщо вона буде правильною. Але я ще навіть не готова її зробити. Вам теж потрібен процес."

Це вимагає величезної автентичності й сміливості — відмовити клієнту у тому, про що він просить, але зробити це так, щоб він довіряв вашому судженню.

Коли одна сторона готова, а інша — ні

Що робити, коли одна сторона просить оцінку, а медіатор відчуває, що інша ще не готова?

"Я просто кажу це. Я просто кажу: я не думаю, що процес ще готовий. Але це не означає, що я не можу почати евалюативну розмову в приватному каукусі з тим клієнтом, який про це просить."

Прозорість і автентичність — знову й знову Ребекка повертається до цих якостей.

Пропозиція медіатора: останній засіб

Окрема тема — пропозиція медіатора (коли медіатор пропонує конкретне число для врегулювання).

Позиція Ребекки: заслужити право

"Це абсолютно останній засіб. Я практично змушую сторони благати мене про це. Іноді я взагалі цього не роблю, тому що не хочу, щоб вони не доклали достатньо зусиль для власної оцінки."

Вона також критично важливо підкреслює:

"Це пропозиція медіатора, а не те, що якийсь адвокат хоче, щоб ви туди поставили. Іноді вони так і намагаються зробити. Потрібно дуже чітко сказати: ні, зачекайте. Медіатор визначає коли і що."

Її процес: спочатку узгодити всі неекономічні умови, і лише потім озвучити число. Щоб люди розуміли, що саме вони продають і що купують.

Брюс про небезпеку

Брюс раніше називав пропозицію медіатора "інструментом ледачого медіатора", тому що часто вона з'являється о п'ятій вечора просто тому, що всі втомилися.

Він цитує формальну думку Американської асоціації адвокатів (жовтень, минулий рік):

"Медіатор має утримуватися від формулювань типу "це в найкращих інтересах сторін". Ви можете сказати "ось зона потенційної угоди", але не більше."

Як читати сигнали: коли переходити до оцінювання?

Брюс: від очевидного до тонкого

"Іноді це так само очевидно, як ляпас по обличчю — хтось прямо питає: 'Що ви думаєте?' Ви слухали нас увесь ранок, а тепер ми хочемо почути вас."

Але частіше це тонкі невербальні сигнали: мова тіла, атмосфера в кімнаті, те, як люди реагують на запитання. Це вимагає глибокого читання кімнати.

Іноді сигнал — це повторення. Коли сторона повторює один і той самий наратив знову й знову, займаючи весь "кисень у кімнаті", Брюс м'яко нагадує:

"Ми тут лише на день. І якщо ви хочете, щоб я справді міг вам допомогти, можливо, нам доведеться перейти до іншого типу діалогу."

Ребекка: не стадії, а потоки

"Немає стадій. Це не так, що у нас є стадія фасилітації і стадія оцінювання. Ці позиції накладаються одна на одну."

Коли люди починають повторюватися — щось має змінитися. Запитання стають трохи більш спрямованими. Але якщо це створює проблеми — ви повертаєтеся до фасилітації, до відкритих запитань, до контакту.

Елегантність переходів

Як елегантно входити і виходити з різних позицій?

Ребекка:

"Ставити запитання, слухати відповідь і відповідно змінювати позицію. І рамкувати та переформульовувати. Можливо, я погано сформулювала запитання — тоді я заходжу з іншого боку."

І найважливіше — визнавати помилки:

"Якщо ви помилилися — а ми іноді помиляємося — ви можете відкотитися назад і навіть визнати це: це було невдало сформульоване запитання, дозвольте мені переформулювати."

Глибинний висновок: автентичність як фундамент

Найсильніший момент розмови — коли Ребекка говорить про різні сприйняття її стилю:

"У мене колись була ситуація: хтось запропонував мене як медіатора, і з фірми почули: 'Вона надто м'яка, фасилітативна'. Інший колега сказав: 'Вона надто жорстка'. А з точки зору того партнера це означало: вона ідеальна. Вона гнучка. Вона може робити те, що потрібно."

Брюс підсумовує:

"Ключове питання не в тому, чи потрібна оцінка. А в тому, як ми перемикаємося між фасилітацією та оцінюванням, як заробляємо довіру і як її витрачаємо. Те, як ми це робимо, відображає рівень нашої майстерності — і може бути вирішальним для результату."

Ребекка завершує найтеплішою нотою:

"У будь-якому конфлікті ми працюємо з людьми, з історіями, з наративами. Навіть інституції й страхові компанії складаються з людей. Вони довіряють нам, коли ми знаємо їхню історію. І якщо ми можемо працювати з автентичністю — це і наша відповідальність, і велике задоволення."