Арбітраж — це закритий процес, в якому сторони конфлікту погоджуються на те, щоб одна або кілька осіб ухвалили рішення щодо їхнього спору після того, як отримають докази та вислухають аргументи. Арбітраж відрізняється від медіації тим, що нейтральний арбітр має повноваження ухвалити остаточне рішення стосовно спору. Арбітражний процес схожий на судовий процес тим, що сторони роблять вступні заяви та подають свої докази арбітру. Порівняно з традиційним судом, арбітраж, зазвичай, відбувається швидше і має менш формальний характер. Наприклад, сторони, надаючи докази, часто можуть не дотримуватися правил штату або федеральних правил, а в деяких випадках арбітр не зобов’язаний застосовувати основний закон. Після слухання арбітр ухвалює постанову. Деякі постанови лише окреслюють суть рішення (так званий «скелет рішення»), а інші наводять аргументацію (вмотивоване рішення). Арбітражний процес може бути зобов’язальним чи не зобов’язальним. Коли арбітраж є зобов’язальним, рішення вважається остаточним, може бути примусово виконане в судовому порядку і оскаржене на дуже вузьких підставах. Якщо арбітраж не є зобов’язальним, рішення арбітра має консультативний характер і може розглядатися як остаточне лише у разі прийняття його обома сторонами. У разі застосування досудового арбітражу один або більше арбітрів, зазвичай юристів, ухвалюють необов’язкове судове рішення про конкретні обставини справи після прискореного і конкурентного слухання. Рішення арбітрів стосується лише оспорюваних юридичних питань і спирається на юридичні стандарти. Будь-яка зі сторін має право відмовитись від такої незобов’язальної постанови та звернутись до суду; інколи до сторони, що подає апеляцію, можуть застосовуватися санкції у вигляді відшкодування судових витрат, якщо внаслідок апеляції позиція такої особи не покращиться. Цей процес може бути обов’язковим або добровільним. Приватний (на відміну від досудового) арбітраж може «адмініструватись», що означає контроль із боку приватних організацій, або «бути неадміністрованим», тобто контрольованим лише самими сторонами. Рішення арбітрів у приватному арбітражному процесі може мати як зобов’язальний, так і необов’язальний характер. Рішення зобов’язального арбітражу, як правило, можуть бути примусово виконані в судовому порядку і не підлягають розгляду в апеляційному порядку, за винятком випадків шахрайства або інших вад процесу. Часто зобов’язальний арбітраж проводиться відповідно до умов контракту, за якими остаточний та зобов’язальний арбітраж застосовується як метод врегулювання спорів.

Конференція з врегулювання — це зустріч, на якій головує суддя або член міського магістрату, за яким була закріплена певна справа. Метою такої конференції з врегулювання є спроба владнати справу перед слуханням або судовим процесом. Конференція з врегулювання подібна до медіації тим, що третя нейтральна сторона допомагає заінтересованим сторонам дослідити варіанти врегулювання. Конференція з врегулювання відрізняється від медіації тим, що, як правило, коротша за часом і має менше можливостей для участі сторін або для врахування їхніх несудових інтересів.

В ході такого АВС-процесу на базі суду суддя з врегулювання (або представник магістрату) головує на засіданні сторін, намагаючись допомогти їм досягти згоди щодо розв’язання конфлікту. Судді відігравали велику кількість різних ролей у таких конференціях: висловлювали думки про обставини справи, налагоджували обмін пропозиціями щодо врегулювання, а у деяких випадках навіть діяли як медіатори.

Міні-судовий процес — це закритий узгоджений процес, при якому адвокати кожної сторони роблять короткі презентації про справу немовби в суді. За презентаціями спостерігає нейтральний радник, а також представники (як правило, виконавчі особи високого рівня на підприємстві) від кожної сторони, уповноважені врегулювати спір. Наприкінці презентацій представники роблять спробу знайти вихід із конфліктної ситуації. Якщо їм це не вдається, нейтральний радник, на прохання сторін, може зіграти роль медіатора або зробити висновок незобов’язального характеру стосовно ймовірного результату судового процесу.

Приклад багатоступеневої АВС. Сторони погоджуються медіювати свій спір із розумінням, що будь-які питання, не врегульовані в процесі медіації, будуть розв’язані шляхом арбітражу за допомогою тієї самої особи, яка гратиме ролі і медіатора, і арбітра. Проте іноді сторони є недостатньо щирими під час медіації, оскільки знають, що нейтральна особа може зрештою отримати повноваження на ухвалення рішеннь. У такому випадку сторони припускають, що арбітр не зможе проігнорувати несприятливу інформацію, що стала йому відомою під час попередньої медіації. Для вирішення цієї проблеми були розроблені додаткові пов’язані методи. У спільній Мед-Арб роль нейтральних осіб грають різні люди під час сесій медіації та арбітражу, хоча всі вони мають право брати участь у початковому обміні інформацією між сторонами. При Арб-Мед нейтральна особа спочатку діє як арбітр, ухвалює рішення і вкладає його у конверт, який потім запечатує. Після цього нейтральна особа переходить до стадії медіації, і якщо справа врегульовується під час медіації, то конверт не відпечатується.

Медіація — це закритий процес, під час якого нейтральна третя сторона, яка називається медіатором, допомагає зацікавленим сторонам проаналізувати та спробувати врегулювати їхній спір. Сторони мають можливість окреслити проблеми, обговорити свої інтереси, думки та почуття, обмінятися інформацією та дослідити ідеї щодо шляхів розв’язання спору. Хоча у деяких випадках суд може наполягати на примусовій медіації, сам процес залишається добровільним у тому сенсі, що сторони не зобов’язані будь-що дійти згоди. Медіатор не має повноважень ухвалювати рішення замість сторін, але може допомогти сторонам знайти взаємно прийнятний вихід із конфлікту. Єдиними, хто може розв’язати спір за умов медіації, є самі сторони. Існує кілька різних шляхів здійснення медіації. Більшість медіацій розпочинаються із зустрічі сторін на спільному засіданні. Медіатор розповідає про можливий хід процесу, пояснює свою роль у ньому і допомагає встановити основні правила та порядок денний цього засідання. Зазвичай, потім сторони виголошують вступні промови. Деякі медіатори протягом усього процесу віддають перевагу формату спільного засідання. Проте інші медіатори вважають за краще проводити засіданням окремо з кожною стороною, і тоді весь час переміщаються вперед-назад між учасниками конфлікту. Якщо сторони досягають згоди, медіатор може допомогти їм оформити її як письмовий контракт, який уже може бути примусово виконаним у судовому порядку.

Нейтральне розслідування — це такий процес, при якому нейтральна третя сторона, обрана або сторонами спору, або судом, розслідує питання і доповідає, або дає свідчення, в суді. Процес нейтрального розслідування є особливо корисним для розв’язання складних наукових спорів або спорів, що ґрунтуються на фактах.

Омбудсмен — це третя сторона, обрана певною установою — наприклад університетом, лікарнею або державним органом — для розслідування скарг працівників, клієнтів або виборців. Омбудсмен працює в межах установи, щоб незалежно і неупереджено розслідувати скарги. Процес є добровільним, закритим і не зобов’язальним.

Необов’язкова оцінка вартості справи надається сторонам судового процесу по справах, повністю готових до суду, у письмовому вигляді. Таку оцінку здійснює комітет із трьох адвокатів після короткого слухання. Якщо оцінка комітету влаштовує усі сторони, справа врегульовується на цю суму. Якщо одна зі сторін не погоджується з оцінкою комітету, справа передається на розгляд суду. Цей подібний до арбітражу процес отримав назву «Мічиганська медіація», тому що був започаткований судами штату Мічиган і пізніше почав використовуватись також і федеральними судами округу Мічиган.

Переговори — це добровільний і, як правило, неформальний процес, в ході якого сторони окреслюють проблеми, досліджують варіанти їхнього вирішення та шукають взаємно прийнятні шляхи врегулювання спору. Під час переговорів сторони конфлікту можуть бути представлені своїми адвокатами. Переговори відрізняються від медіації тим, що сторони спілкуються без посередництва нейтральної особи.